"Благопоолучная Церква". Прот. Олексій Умінський

Благополучна Церква»

Роздуми протоієрея Олексія Уминського про життя людини в Церкві.

Книга протоієрея Олексія Уминського «Тайна примирення» була представлена читачам у Центральній універсальній науковій бібліотеці ім.Некрасова в Москві.

Книга «Таємниця примирення» присвячена проблемам відродження парафіяльного життя. Це збірку пастирських бесід про сповідь та покаяння. Автор – протоієрей Алексій Умінський, настоятель храму Живоначальної Трійці в Хохлах в центрі Москви, духівник Свято-Володимирської православної школи, ведучий телепрограми «Православна енциклопедія». Книга випущена у видавництві Московського Свято-Данилового монастиря «Даниловський благовісник». Видання представляв його рецензент ігумен Петро (Мещерінов). На презентації були присутні колеги о. Алексія – московські священнослужителі, його численні духовні чада – члени парафіяльної громади, а також читачі і співробітники бібліотеки.

Першим про книгу висловився директор видавництва «Даниловський благовісник» Сергій Дубинкін. Виходить сьогодні література про православ'я і Церкви схильна до двох крайнощів, зауважив він, -- це або «великі фоліанти», або популярні книжечки з серії «православ'я – light» (полегшене, адаптоване). Автору вдалося створити книгу, яка відповідає на нагальні питання вже не неофітів, але і не богословствующих вчених». Людині, яка стала на шлях воцерковлення, книга дає своєрідний «компас» на шляху «примирення з Богом, з самим собою і з тим майбутнім небесним, заради якого ми живемо», сказав С. Дубинкін.

Щоб цілком оцінити значення представленої книги, о. Петро (Мещерінов) у своєму виступі охарактеризував ті проблеми церковного життя, які не чужі роздумів автора книги. Так, о. Петро занепокоєний присутністю у внутрішньоцерковному (втім, як і в суспільному життя міфології та її «дітей» -- ідеології і пропаганди. За словами ігумена, наслідок цього – «і обрядовірство, і старцепоклонничество, і політиканство, і націоналізм, і обскурантизм, та ностальгія за імперією та СРСР... і багато іншого». «І, мабуть, головне те, що міфологією та ідеологією стає сама церковна традиція і святоотцівське спадщина: вони стали чимось самоцінним, а життя християн тече сама по собі... Християнство в нашій особі втрачає моральну енергію і з ...перетворюючого світ духа сили, любові і здорового розуму перетворюється на мляву «релігію чого не можна їсти» або «релігію святоотцівських цитат», продовжував він. Ідеологія нівелює особистість, знімає з людини особисту відповідальність, зокрема – за «реалізацію в цьому світі Церкви Христової». Причина «міфологізації» внутрішньоцерковного життя, на переконання о. Петра, -- «невірне ставлення до покаяння»: часто буває, що християнин «щосили вбудовує себе комплекс святоотцівських цитат», а потім «починає докоряти собі за те, що його жива душа не влазить в ці рамки», забуваючи про свою особисту зустріч з Люблячим його Богом. Справжнє ж покаяння – «побачити себе перед Богом таким, який я є, поставити себе перед правдою Божою», і лише тоді Христос дає «моральні і духовні сили бути справжнім християнином», підкреслив о. Петро. Саме таке уявлення про покаяння властиво книзі о. Алексія, вважає він. Бесіди священика – це «справжня пастирська проповідь, вільна від ідеології». Вона (проповідь) передбачає «індивідуальне осмислення свого християнського життя», нагадуючи, що «від нас вимагається лише чесність і адекватність Євангелії, церковної традиції і сьогоднішнього стану людини», - підсумував о. Петро.

Високо відгукнулася про зміст книги член редколегії журналу «Альфа і Омега» Марина Журинская. Будучи філологом, вона зраділа «прекрасного літературній мові» нового видання. За словами редактора, у своїх пастирських бесідах о. Алексій слід «святоотецької діалектиці» -- взаємозв'язку індивідуального та соборної, яке, на відміну від колективізму, не пригнічує особистість, а дає їй можливість розкритися. Особлива «духовна довірчість» книги, за словами М. Журинской, -- плід духовному житті самого автора: «Він передає людям те, що сам пережив, у довірчому, тактовному тоні, без будь-якого авторитаризму». Саме такий тон найбільш доречний для книги, яка розкриває перед читачем «сутність християнського життя – святу євхаристію», зазначила М. Журинская.

Нову книгу о. Алексія вітали його колеги. Так, голова Місіонерського відділу Тверської єпархії протоієрей Олександр Шабанов зазначив, що книга побудована не на «тлумачення святоотцівських цитат», як більшість подібних видань. Вона виросла з «дієвого, живого, серйозного досвіду громадського життя цього приходу», з «великого пастирського досвіду – відчувається, що він непростий, а іноді навіть і гіркий». О. Олександр припускає, що у деякої частини духовенства» таке видання не може не викликати полемічного відносини, але вважає це «абсолютно нормальним», підкреслюючи нагальність порушених о. Алексієм питань.

Протоієрей Федір Бородін побачив за рядками о. Алексія покаянний досвід автора. «Дуже важливо, щоб сам священик вів покаянну життя», -- вважає о. Федір, нарікаючи на те, що більшість священиків сповідається всього два рази в рік, «коли подзвонять з єпархії і скажуть». Лише особистий досвід покаяння допоможе пастиря «поставити прихожанина перед лицем Бога – не відбираючи його волі, але підносячи до свободи, пов'язаної з особистою відповідальністю перед Богом». Крім того, «Тайна примирення» нагадує про те, що так часто «у нас затирається, замилюється», -- про «блискучу радості християнства», переконаний о. Федір.

На мирян нова книга справила сильне враження. Відповідальний редактор газети «Церковний вісник» Сергій Чапнін розцінив презентацію книги як «післямова до возз'єднання Руської Православної Церкви», оскільки вона (книга) теж свідчить про необхідність возз'єднання: «Це місток, який з'єднує нас з Богом та між собою». Олександр Дворкін виступав як член громади і вівтарників в храмі о. Алексія. Він свідчив про те, що тексти, які настоятель не писав , а «наговорив», «народжені вищим натхненням». У книзі о. Алексія немає ніяких «винаходів»; у ній можна знайти лише «очевидні речі для кожного щирого священика і людини, що живе євхаристійної життям», вважає А. Дворкін.

Презентація не перетворилася на потік дифірамбів: крім полемічного виступи о. Петра, зазначимо конструктивний доповідь диякона храму Трійці в Хохлах Олександра Гумерова. Він нагадав про те, що о. Алексій – неодмінний учасник пастирських семінарів в Даниловому монастирі, на яких обговорюються найбільш актуальні питання пастирської практики, порушені та у представленій книзі. Публікації матеріалів цих круглих столів викликає, як і слід було очікувати, полеміку в церковному середовищі. О. Олександр проаналізував методологію тих опонентів о. Алексія, які засуджують практику «сверхчастого причащання» (наприклад, авторів журналу «Благодатний вогонь»). За словами диякона, противники частого причащання не нехтують «переходом на особистості», вдаються до «суцільної цитацію» св. отців, «підбурюючи» між собою їх часом суперечливі думки, а також сприймають євхаристію як засіб для творення церковної єдності», з чим виступав не згоден. «Євхаристія – не засіб, а наша мета; через неї ми стаємо членами Тіла Христового», -- зазначив о. Олександр. Він підкреслив, що книга о. Алексія як раз і виконує головну пастирську завдання – «донести сенс євхаристії, а не навчити зовнішнім правилами».

Для іншого учасника круглих столів в Даниловому монастирі – заступника директора Школи молодіжного служіння Центру духовного розвитку молоді при Свято-Данилової обителі Юрія Біланівського книга о. Алексія знаменує собою початок епохи переходу до церковно-практичних питань». Ю. Беланівського подякував автору за його підхід до вирішення найважливіших подібних питань і у своєму виступі запропонував в наступній книзі о. Алексія висвітлити тему «Діти і церква». Необхідно, вважає він, докладно опрацювати проблеми воцерковлення дітей, акцентуючи увагу на співвіднесенні пастирської практики та вікової педагогіки, враховуючи особливості дитячого сприйняття сповіді та причастя. Як правильно пов'язувати покаяння з підготовкою до сповіді і, в свою чергу, з причастям? Як не перетворити відносини священика і сповідальника дитини у відносини «суворий вчитель – курсант»? Як не перестаратися з спонуканням до сповіді 7-8-річної дитини, допомогти йому не отвращаться від таїнства покаяння в перехідному віці? Ці питання, сформульовані Ю. Белановским, знайшли відгук у багатьох присутніх.

О. Олексій Умінський, у свою чергу, подякував членів своєї громади, видавців і співробітників бібліотеки. Особливу подяку він адресував художниці, яка ілюструвала книгу, – Олені Черкасовою. Виставка її картин прикрашала стіни залу бібліотеки, в якому проходила презентація.