Преподобний Ісаак Сірін

Ісаак Сірін народився і жив у VII столітті. Дитинство та юність його пройшло на оточеному Перською затокою півострові Катар. Сім'я займалася дрібною торгівлею, тож діти мали змогу навчатися, проте заняття доводилося поєднувати з небезпечним видобутком перлів. Морські бурі, глибини з акулами, пірначі за перлами, кораблі і матроси згодом стали частими образами творів майбутнього єпископа. Здобувши освіту, Ісаак разом зі своїм братом вирішили піти до гуртожиткового монастиря. Брат невдовзі став ігуменом, а Ісаак, який шукав аскетичних подвигів та відокремленого роздуму над святими книгами, пішов у пустелю Хузестана.

У 660-х роках Арабський халіфат завоював Сасанідську імперію. У великих містах постійно відбувалися суперечки мусульман із євреями, обговорювалися й церковні розколи. Коли слава про вченість Ісаака досягла предстоятеля Церкви Сходу Георгія, він негайно розпорядився призначити самітника єпископом великого міста Ніневії.

Одного разу до Ісака прийшли двоє християн, один звинувачував іншого у привласненні землі. Єпископ відповів, що не варто дорожити земним майном, і відпустив ні з чим. Святий був обурений, що люди в його місті більш зайняті пустими суперечками, ніж виконанням заповідей. Менш ніж за півроку Ісаак вирішив залишити служіння єпископа і повернутися до пустелі. Зі свідчень про аскетичні подвиги Ісаака відомо, що він харчувався лише тричі на тиждень шматком хліба з овочами. На молитві у храмі простоював кілька днів. Так старанно вивчав книги Біблії та твори отців церкви, що під кінець життя зовсім втратив зір, та його повчання продовжували записувати вже його учні. Його авторитет був великий серед правителів-мусульман, його рукописи перекладали у Візантії та Римі. Незважаючи на те, що настанови Ісаака були адресовані ченцям-самітникам, святий став улюбленим автором і для мирян. Сирином святого Ісаака почали називати через його приналежність до церкви Сходу, названої згодом Ассирійською. У російському православ'ї збереглися перекази про райських птахів — сирин, зображення яких часто вирізалися на стародавніх храмах. Тому одного з найулюбленіших у Стародавній Русі святих часто називають сирином, а не сирійцем, як на Заході.