
Преподобний Кукша Одеський
340 ₴
- В наявності
- +380 (67) 594-79-57WhatsApp/Telegram
Преподобний Кукша Одеський. Ікона на дошці, шпон (ясен), шпонки, поліграфія, фарби, лак. Розмір: 160 х 120 х 16 мм. Вага: гр.
Преподобний Кукша Одеський
Преподобний Кукша народився 12 січня (25 н.ст.) 1875 року в селі Арбузинка Херсонського району Миколаївської губернії у благочестивих батьків Кирила та Харитини, і був названий у святому хрещенні Косьмою. Народився і ріс Косьма в ті далекі часи, коли народ православний ходив пішки на прощу і до Києво-Печерських святих, і в Лавру преподобного Сергія Радонезького, і на далеку північ — у Валаамську та Соловецьку обителі, і на поклоніння до Гробу Господнього у Святу Землю. .
У ті часи існував також благочестивий звичай: якщо хтось із дітей присвячував себе чернечому життю, батьки шанували це за особливу честь, це було знаком особливої милості Божої. Мати Косьми Харитина у своїй юності хотіла бути монахинею, але батьки благословили її на заміжжя. Харитина молилася Богу, щоб хоч один із її чад спромогся подвизатися в чернечому чині.
Косьма змалку полюбив молитву і усамітнення. Ще з юності у преподобного було співчуття до людей, особливо до хворих, які страждають. За це ворог спасіння людського все життя ополчався на нього. Відома наступна подія підліткових його років. У Косьми був двоюрідний брат, одержимий нечистим духом. Косьма поїхав з ним до одного старця, який виганяв бісів. Старець зцілив юнака, а Космі сказав: «За те тільки, що ти привіз його до мене, ворог мститиме тобі — ти будеш женяти все життя». Все життя преподобного було виконанням цього пророцтва.
У 1895 році Косьма вирушив із паломниками до Святої Землі. Проживши в Єрусалимі півроку оглянувши в Палестині всі святі місця, Косьма на зворотному шляху відвідує святу гору Афон. Тут він особливо загорівся бажанням подвизатися в чернецтві. Цариця Небесна закликала його у Свою земну долю — Святий Афон — на служіння Богові. Однак спочатку треба було повернутися додому і отримати благословення батьків.
Мати з радістю і подякою Богу сприйняла рішення сина. Батька довелося довго вмовляти сльозно благати, після чого він відпустив сина зі словами: «Хай їде, Бог його благословить!»
Напутжуючи в дорогу, Харитина благословила Косьму Казанської іконою Божої Матері в невеликому старовинному дерев'яному кіоті, з якою преподобний не розлучався все своє життя, і яка була покладена йому в труну після смерті.
У 1896 році Косьма прибуває в Афон і надходить послушником до російського Свято-Пантелеїмонівського монастиря. Ревно виконував покладене на нього настоятелем монастиря послух просфорника.
У 1897 році мати Косьми Харитина прямувала до паломництва у Святу Землю. Коли корабель із мандрівниками зробив зупинку біля берегів Афона Харитина письмово просила настоятеля монастиря благословити відвідати Святу Землю та Косму. Благословення було отримано — така блаженна родителька підносячи подяку Богу, ще раз побачила сина.
У Єрусалимі з Комсьмою відбулися дві чудові події, які передбачили подальше життя преподобного.
Коли мандрівники були біля Силоамської купелі, сталося таке. Косьма дуже близько стояв біля джерела, і хтось ненароком зачепив його, і він в одязі несподівано впав у воду. Існував звичай поринати у воду Силоамської купелі всім паломникам особливо безплідним жінкам. Той, хто першим встигне поринути у воду, Господь дарував дитинство. Люди почали сміятися, говорячи, що тепер у Косьми буде багато дітей. Але ці слова виявилися пророчими, оскільки у преподобного згодом дійсно було безліч духовних чад.
Коли ж паломники були в храмі Воскресіння Христового, вони дуже хотіли помазатися оливою з лампад, що горіли при Гробі Господньому. Тоді Ангел Господній, незримо перекинувши середню лампаду, вилив на Косму весь ялин. Люди швидко оточили Косьму і, збираючи руками ялин, що стікає по його одязі, благоговійно помазувалися ним. Ця подія передбачала те, що згодом благодать Божа, яка рясно спочиває на преподобному, через неї буде передаватися людям.
Через рік після цих подій Косьма був направлений на півтора роки нести в порядку черговості послух у Гробу Господнього. Повернувшись на Афон, Косьма був призначений на послух готелю в дивно для паломників, де трудився 11 років. Дбайливо виконуючи цей послух настільки довгий час, Косьма набув благодушного терпіння і справжньої смирення.
Незабаром послушник Косьма був пострижений у рясофор з ім'ям Костянтин, а 23 березня 1904 року — у чернецтво, і названий Ксенофонтом. Привівши Свого обранця до духовної досконалості. Господь готує Ксенофонту жереб служіння світові, що страждає. У 1912-1913 pp. на Афонській горі виникла на короткий час так звана «ім'ябожницька» або «ім'яславницька» брехня — смута. Безперечно, о. Ксенофонт ніякого відношення до цієї єресі не мав, але грецька влада, боячись поширення смути, вимагала виїзду з Афона багатьох ні в чому неповинних російських ченців, у тому числі й о. Ксенофонт.1913 року Афонський монах Ксенофонт стає насельником Києво-Печерської Свято-Успенської Лаври. Під час Першої Світової війни разом з іншими ченцями він був спрямований на нелегку послух брата милосердя до санітарного поїзда, що ходив лінією Київ — Львів. У цей час виявилися в ньому рідкісні душевні якості та чесноти: терпіння, співчуття та любов у служінні тяжкохворим та пораненим.
Після повернення до Лаври о. Ксенофонт ніс послух у Далеких Печерах: заправляв і запалював лампади над святими мощами, перевдягав святі мощі, стежив за чистотою та порядком. Дуже хотів прийняти схіму, але йому відмовляли через вік.
Минули роки. У 56 років він несподівано тяжко захворів, як думали, безнадійно. Вирішено було негайно постригти вмираючого у схиму. 8 квітня 1931 року під час постригу в схиму назвали йому ім'я священномученика Кукші, мощі якого перебувають у Ближніх Печерах. Після постригу о.Кукша став одужувати і незабаром зовсім одужав — Господь продовжив дні його земного життя для служіння людям на спасіння їх.
3 квітня 1934 року о. Кукша був висвячений на сан ієродиякона, а 3 травня того ж року — на сан ієромонаха. Після закриття Києво-Печерської Лаври батюшка служив до 1938 року у Києві у церкві на Воскресенській Слобідці. А з 1938 року для батюшки Кукші розпочався важкий восьмирічний сповідницький подвиг — його як «служителя культу» засуджують на 5 років таборів у м. Вільма Молотівської області, а після відбуття цього терміну — на 5 років заслання.
Так, у віці 63 років о. Кукша опинився на виснажливих лісоповалочних роботах. Навесні 1943 року, після закінчення терміну ув'язнення, на свято святого великомученика Георгія Побідоносця отця Кукшу звільнили, і він вирушив у заслання до Солікамської області, до села поблизу м. Кунгура. Взявши благословення у єпископа в Солікамську, він часто богослужив у сусідньому селі.
1947 року, після завершення свого восьмирічного сповідницького подвигу, о. Кукша повернувся до Києво-Печерської Лаври, де ніс послух свічника у Ближніх Печерах.
На о. Кукшу, вмілого і досвідченого в духовному житті, що відобразив вірність Христу різними випробуваннями, передочищеного несенням скорбот, поневірянь і гонінь, Господь покладає подвиг служіння людству, що страждає, шляхом духовного огодування людей — старість.
Старець ніколи не засуджував грішників і не цурався їх, а навпаки, завжди зі співчуттям приймав їх. Говорив: «Я сам грішний і люблю грішних. Немає людини на землі, яка б не згрішила. Єдиний Господь без гріха, а ми всі грішники». Сповідь все життя була його основним послухом, і всі прагнули у нього сповідатися і отримати душерятувальні поради та настанову.
Богоборчу владу дратувала і лякала життя угодника Божого. Він був постійно переслідуваний і женемо нею. У 1951р. отця Кукшу з Києва переводять до Почаївської Свято-Успенської Лаври. Пресвята Богородиця, яку все життя так любив преподобний, приймає Свого обранця в тому місці, де Вона чудово з'явилася в давнину.
І тут у Почаєві люди сотнями стояли до нього в черзі на сповідь. Про всенародну любов до старця можна судити і за наступною подією. Кукша, за афонським звичаєм, все життя взувся тільки в чоботи. Від довгих та багатьох подвигів у нього на ногах були глибокі венозні рани. Якось, коли він стояв біля чудотворної ікони Божої Матері, у нього на нозі луснула вена, і чобіт наповнився кров'ю. Його повели в келію, поклали в ліжко. Прийшов знаменитий своїми зціленнями ігумен Йосип (у схимі Амфілохій), оглянув ногу і сказав: «Збирайся, батьку, додому», тобто. вмирати – і пішов. За тиждень ігумен знову прийшов до о. Кукше, оглянув майже загоєну рану на нозі і здивовано вигукнув: «Вимолили чада духовні!»
Наприкінці квітня 1957 року, після двомісячного перебування в затворі, яке священноначало визначає йому «для вдосконалення аскетичного життя та несення вищого схимницького подвигу», старця на Страсній Седмиці Великого посту переводять до Хрещатицького Свято-Іоанно-Богословського монастиря Чернівців.
У невеликому Іоанно-Богословському монастирі було дуже тихо та просто. Прихід старця Кукші до цієї обителі був для неї благотворним — ожило духовне життя братії. Як за пастирем поспішають вівці, куди б він не прямував, так і за добрим пастирем, старцем Кукшею, сюди, в тиху обитель апостола любові попрямували духовні чада, а за ними народ Божий. Цілими днями гірською стежкою тяглися низкою прочан — одні в гору, інші назустріч. Здебільшого коштом, передані о. Кукше, які він одразу віддавав до монастиря, збільшились споруди в обителі. Сам він, незважаючи на старечу слабкість, почував себе добре. Він часто повторював: «Тут я вдома, тут я на Афон! Ону внизу сади цвітуть, наче маслини на Афоні. Тут Афон!
Але до кінця життя старець знову зазнав багато зла, скорбот і переслідувань від богоборчої влади. Ворог роду людського не терпить добробуту та благоденства Святої Церкви. На початку 60-х років. починається нова хвиля гонінь на Церкву: закриваються храми, обителі, духовні школи. Святий апостол Павло говорить, що «всі, хто хоче благочесно жити про Христа Ісуса, будуть гнані» (2 Тим.3:12). У безбожної влади люту ненависть викликали духовний авторитет, загальне шанування і народне кохання, якими мав старець Кукша.
У 1960 р. закрили Чернівецький жіночий монастир Монахінь перевели до чоловічого Іоанно-Богословського монастиря до Хрещатика, ченців відправили до Почаївської Лаври, а отця Кукшу — до Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря, де він і проводить останні 4 роки свого страждального подвижницького життя. Але «все, хто любить Бога, поспішають на благо» (Рим.8:28). Так завдяки переміщенням батюшки різними монастирями вівці стада Христового всього півдня країни окормлялися у благодатного старця.
У Свято-Успенському монастирі о. Кукше визначено було послух сповідувати людей і допомагати виймати частинки з просфор під час проскомідії.
Незважаючи на заборону влади відвідувати святого старця, люди й тут не втратили його духовного опікування. Отця Кукшу дуже любив Святіший Патріарх Московський та всієї Русі Алексій I. До Одеського монастиря Алексій I приїжджав щороку влітку. Патріарх завжди запрошував благодатного старця «на чашку чаю», любив розмовляти з ним, питав, як було в Єрусалимі та на Афоні в старий добрий час.
Пройшовши земну ниву, зазнавши всі спокуси, зітхнувши з глибини душі своєї: «Звернися, душе моя, у спокій твій, бо Господь благодійний» (Пс. 114:6), преподобний Кукша 11 (24) грудня 1964 року став до Господа, у селища «де всі праведні спочивають», підносячи там молитви за всіх, хто вдається до його молитовного предстання.
Основні | |
---|---|
Виробник | Ковчег |
Країна виробник | Україна |
Вид товару | Ікона |
Матеріал | Дерево |
Дата виробництва | XXI век |
Висота | 200 мм |
Ширина | 140 мм |
Довжина | 16 мм |
Основні атрибути | |
Стан | Нове |
- Ціна: 340 ₴