Преподобний Антоній Великий (140 х 100 х 18 мм)

Антоній Великий народився в Єгипті близько 250 року від шляхетних і багатих батьків, які виховали його в християнській вірі. Вісімнадцяти років він втратив своїх батьків і залишився один із сестрою, яка була під його опікою. Одного разу він йшов до церкви і розмірковував про святих апостолів, як вони покинули усе, щоб іти за Господом. Входить в храм і чує євангельські слова: "Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай маєток твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на Небі, і йди слідом за Мною" (Мф. 19, 21). Ці слова вразили Антонія, як би були сказані Господом особисто йому. Незабаром після цього Антоній відмовився від спадщини після батьків на користь бідних мешканців свого селища, але дивувався, на кого він залишить сестру. Стурбований цією думкою, він в інший раз входить в храм і чує там знову як би до нього звернені слова Спасителя: "Не дбай про завтрашній день: завтрашній день сам буде піклуватися про себе; досить для кожного дня своєї турботи" (Мф. 6, 34). Антоній доручив сестру відомим йому християнським дівчат і залишив місто і будинок, щоб жити усамітнено і служити одному Господу.

Видалення преподобного Антонія від світу сталося не раптом, а поступово. Спочатку він перебував поблизу міста біля одного благочестивого старця, який жив самотньо й намагався у всьому наслідувати йому. Відвідував і інших пустельників, які жили в околицях міста, і користувався порадами. Вже в цей час він так прославився своїми подвигами, що його звали "другом Божим". Потім він вирішується піти далі. Кличе старця з собою, і коли той відмовився, прощається з ним і поселяється в одній з віддалених печер. Один з друзів його за часи приносив йому їжу. Нарешті святий Антоній видаляється зовсім з населених місць, переходить річку Ніл та поселяється в руїнах військового укріплення. Він приніс з собою хліба на шість місяців, а після отримував його від друзів своїх тільки два рази в рік через отвір у покрівлі.

Не можна зобразити, скільки спокус і боротьби виніс цей великий подвижник. Він страждав від голоду й спраги, від холоду і спеки. Але найстрашніше спокуса пустельника, за словом самого Антонія, — в серці: це туга по світу і хвилювання помислів. До всього цього приєдналися зваблення і жахи від демонів. Іноді святий подвижник знемагав, готовий був впасти у зневіру. Тоді або Сам Господь був, або посилав ангела для його підбадьорення. “Де ти був, благий Ісуса? Чому спочатку не прийшов припинити мої страждання?" — заволав Антоній, коли Господь, після одного тяжкого спокуси, явився йому. "Я був тут, — сказав йому Господь, — і чекав, поки не побачу твого подвигу".

Одного разу, серед жахливої боротьби з помислами, Антоній заволав: "Господи, я хочу спастися, а думки не дають мені". Раптом він бачить: хтось схожий на нього сидить і працює, потім встав і почав молитися, потім знову сів за роботу. "Роби так і спасешся", — сказав йому ангел Господній.

Вже двадцять років жив Антоній у своєму усамітненні, коли деякі з його друзів, дізнавшись про його місцеперебування, прийшли, щоб оселитися навколо нього. Довго вони стукали до нього і просили його вийти до них зі свого добровільного ув'язнення; нарешті зважилися вже виламати двері, як Антоній відчинив їх і вийшов. Вони здивувалися, не знайшовши в ньому слідів виснаження, хоча він піддавав себе найбільшим нестатків. Небесний світ царював в його душі і відбивався на обличчі. Спокійний, стриманий, до всіх однаково привітний, старець скоро стане батьком і наставником багатьох. Пустеля пожвавилася: в горах кругом з'явилися обителі ченців; безліч людей співало, читало, постилось, вклонився, працював, служив бідним. Святий Антоній не давав своїм учням якихось певних правил для чернечого життя. Він дбав тільки про те, щоб укоренити в них благочестивий настрій, вселяв їм відданість волі Божій, молитву, відмова від усього земного, невсипущий труд.

Але святий Антоній у самій пустелі обтяжувався народом і шукав нового усамітнення. "Куди ти хочеш бігти?" — був голос із неба, коли він на березі Нілу чекав човни, щоб віддалитися від людей. "У верхню Фиваиду", — відповів Антоній. Але той самий голос заперечив йому: “Попливеш ти вгору — в Фиваиду, або вниз — в Буколию, тобі не буде спокою ні там, ні тут. Іди у внутрішню пустелю". Так називалася пустеля, що лежала біля берегів Червоного моря. Туди й пішов Антоній слідом за проходили сарацинами.

Через три дні шляху він знайшов дику високу гору з ключем води і багатьма пальмами в долині. На цій горі він і оселився. Тут він обробив невелике поле, так що тепер нікому не треба було приходити до нього і приносити хліба. За часів він відвідував братію. Верблюд ніс на собі хліб і воду для підтримки сил під час цих тяжких мандрів по пустелі. Втім, шанувальники святого Антонія відкрили і останнім його самота. У безлічі стали приходити до нього шукали його молитов і настанов. Приводили до нього болящих; він молився про них і зцілював їх.

Святий Антоній вже близько сімдесяти років жив у пустелі. Проти волі, почав бентежити його гордовитий помисел, що тут він старший за всіх. Він просив Бога видалити від нього цей помисел і отримав одкровення, що один пустельник набагато раніше його оселився в пустелі і більше його служить Господу. Антоній встав рано вранці і відправився шукати цього невідомого світу подвижника. Проходив цілий день і не зустрів нікого, крім пустинних звірів. Перед ним расстилалось неозоре простір, але він не втрачав своєї надії. Рано вранці він знову пішов. Перед його очима промайнула вовчиця, бігла до струмка. Святий Антоній підійшов до цього струмка і побачив поблизу нього печеру. При звуці його кроків двері в печеру міцно замкнулася. Святий Антоній до полудня волав через двері до невідомого подвижнику і просив показати йому своє обличчя. Нарешті, двері відчинилися і назустріч йому вийшов глибокий старець, абсолютно посивілий. Це був святий Павло Фівейський. Він вже близько дев'яноста років жив у пустелі.

Після братського цілування, Павло запитав Антонія: “В якому положенні рід людський? Яке правління у світі? Чи залишаються ще ідолопоклонники?" Припинення гонінь і торжество християнства в римської імперії було для нього радісною новиною, а поява аріанства — гіркого. Поки старці розмовляли, спустився до них ворон і поклав хліб. “Щедрий і милостивий Господь, — вигукнув Павло. — Ось скільки років кожен день я отримую від Нього полхлеба, а нині заради твого пришестя послав Він цілий хліб".

На наступний ранок Павло відкрив про себе Антонію, що скоро відійде з світу; тому він просив Антонія принести до нього мантію єпископа Афанасія, щоб прикрити нею його останки. Антоній поспішив виконати бажання святого старця. Він повернувся в свою пустелю в сильному хвилюванні і на питання братів-монахів міг сказати лише: “Грішний, я вважав себе ще ченцем! Я бачив Іллю, я бачив Івана, я бачив Павла в раю". На зворотному шляху до святого Павла він бачив його возносящего на небо серед сонму ангелів, пророків і апостолів.

“Зачем, Павел, не дождался ты меня? — воскликнул Антоний. — Так поздно я узнал тебя и так рано ты уходишь!” Однако, когда вошел в пещеру Павла, он нашел его безмолвно и недвижимо стоящим на коленях. Антоний также встал на колени и начал молиться. Уже после нескольких часов молитвы убедился он, что Павел потому не движется, что мертв. Он благоговейно омыл его тело и завернул в мантию святителя Афанасия. Вдруг явились два льва и своими когтями вырыли довольно глубокую могилу, где Антоний и похоронил святого подвижника.

Преподобний Антоній помер у глибокій старості (106 років, у 356 р.) і за свої подвиги заслужив найменування Великого.

Преподобный Антоний основал отшельническое монашество. Несколько отшельников, находясь под руководством одного наставника — аввы, жили отдельно друг от друга в хижинах или пещерах (скитах) и предавались молитве, посту и трудам. Несколько скитов, соединенных под властью одного аввы, назывались лаврой. Но еще при жизни Антония Великого появился другой род иноческой жизни. Подвижники собирались в одну общину, несли совместные труды, каждый по своей силе и способностям, разделили общую трапезу, подчинялись одним правилам. Такие общины назывались киновиями или монастырями. Аввы этих общин стали называться архимандритами. Основателем общежительного монашества почитается преподобный Пахомий Великий.

Тропарь преподобному Антонию Великому, глас 4

Ревнителя Илию нравы подражая, Крестителю правыми стезям последуя, отче Антоние, пустыни был еси житель, и вселенную утвердил еси молитвами твоими. Темже моли Христа Бога спастися душам нашим.