Коли Христос стане для тебе всім. Андрій Конанос

Коли Христос стане для тебе всім. Андрій Конанос. Видавництво: Монастир, 2015 г. 352 стор. Обкладинка тверда. Папір офсетний. Розмір: 210 х 150 х 21 мм. Вес, гр: 425.

Коли Христос стане для тебе всім. Андрій Конанос

Бесіди відомого грецького місіонера, проповідника та богослова архімандрита Андрія (Конаноса) розповідають про ту радість Христову, яку сучасні люди втратили у суєті та тривогах. Отець Андрій знає проблеми сучасних людей, особливо молоді, та допомагає у вирішенні цих проблем. Він ставить своїм слухачам та читачам запитання: «Заради чого ти живеш? Що хочеш збагнути на цьому світі?.. Де закінчиться твоє життя?» Його слова виходять із люблячого душпастирського серця, допомагають людям розібратися в собі та своїх проблемах, вони несуть радість і умиротворення. Розмови відрізняються простотою, дотепністю та живим складом.

Зміст
Про автора

Коли Христос стане для тебе всім

Божі багатства

Коли ти розіп'ятий, то відчуваєш всесвітній біль

Тривога, з якою ми не можемо розлучитися

Таємниця болю

Дай дитині спокій

Як уникнути аварії шлюбу?

Все буде добре

▪ Довірся Богу

▪ Таємниці Божі

▪ Радість милостині

«Хочу козинак»

▪ Ми є християнами в теорії

▪ Угодні Богу сварки

Про старця Георгія (Капсаніс)

Нерви - прихований егоїзм

Я повернувся з Афона

▪ Віднайти себе

▪ Іди в монастир змолоду

▪ Плани та План

▪ Шукав на Омонії – знайшов на Афоні

▪ Епілог

Архімандрит Андрій (Конанос) народився 1970 року в Мюнхені (Німеччина), з 1977 року живе в Афінах. Закінчив класичний ліцей та богословський факультет Афінського університету. У 1990 році висвячений на диякона, а 2000-го – на ієрея, пізніше був зведений у сан архімандрита. З 2006 року отець Андрій веде передачу «Невидимі переходи» («Αθέατα περάσματα») на радіо Пірейської митрополії. Його запрошують для читання лекцій та бесід у багато міст Греції, Кіпру та США. Тексти його радіорозмов були опубліковані у вигляді двох збірок грецькою мовою; готується видання збірок англійською та болгарською мовами. Портал Православ'я.Ru пропонує своїм читачам одну з радіорозмов отця Андрія.

Мені зателефонував чоловік і запитав, чи можна йому днями причащатися, оскільки він посварився з друзями через деякі церковні питання. Той, хто телефонував, повідомив, що приятелі з ним ніяк не погоджувалися. І це його розлютило.

Я відповів йому:

- Чадо, що таке ти кажеш? Хіба я не просив тебе не сперечатися про це? Не можна лаятись заради Христа і виходити з себе, переконуючи іншого. Дай людям спокій. Знай: що б ти не сказав про Христа, як би тобі не відповіли, ніхто не зможе уникнути Його. Ти знайдеш Христа, Він тебе знайде. Шукатимеш Його, мучений своєю проблемою, і Він знайде тебе. До кого прийдеш, якщо не до Нього? Хіба не так? Не треба лаятись заради Господа. І не говори багато про свою віру. Не поширюйся. Я також не хочу цього робити; зізнаюся, я обтяжуюсь від того, що говорю так багато про Нього. Важливо жити за Божими законами, жити у Христі. Адже Христос прийшов, щоб ми могли наповнити ним наше життя, жили ним, їм насолоджувалися.

Його метою було стати «життям нашого життя», тілом нашого тіла, кров'ю нашої крові. Ми повинні увійти в Його дух настільки, щоб Христос прийняв нас. І ось після цього ми маємо право говорити про Нього. А ми лише розмірковуємо про Нього, не живучи Ним. І докотилися до того, що тільки розмовляємо, не маючи досвіду Христа.

Ти спитаєш, до чого я хилю і що цим хочу сказати? Відповім: я не знаю Христа. Це погано, але така правда. А щодо тих, котрі засуджують Господа, не знаючи Його… Кого вони звинувачують? Кого критикують? Того, кого не знають? Христос не такий, як про Нього говорять. Він інший. Він Той, до Кому ніхто з тих, хто обговорює Його, і не наближався, Кого не торкався, не бачив. Якщо бачиш Господа, а не будівлі, людей, суспільства, системи, тобто все те, що від людини, якщо бачиш Самого Ісуса Христа – то не звинувачуватимеш Його. Та тоді це вже стане й неможливо. Коли Його побачиш – здивуєшся, здивуєшся, здасишся Йому, бо Він – Господь Бог, наш Творець. Але скажи мені, як це буде?

Нам виповнюється 40, 50, 60 років, але ми досі не доторкнулися до Господа і досі не можемо вимовити слова, які сказав апостол Павло. Не знаю, як ти, але я знаю, багато хто з нас не живе так. Що це за слова? «Для мене життя – це Христос, а смерть – придбання». Тобто Христос для мене це все. Моє життя безглузде без Христа. Він надає сенс, прикрашає світ, моє життя, моє серце, мої кроки, плани, справи. Чи ти можеш вимовити ці слова?

Чи ти можеш сказати, що це не ти живеш, а Христос – Він живе в тобі? І що це Він ходить, каже, думає, перебуваючи в тобі, що Він просвічує твою душу, твою сутність, керує твоїми органами? Чи зможеш ти сказати? І коли зможеш? Торік ти казав, що станеш добрішим. Той рік минув, наступив наступний. Коли ти зробиш цей крок? Коли змінишся?

Коли ж ми прокинемося? Коли вийдемо зі стану подібності до смерті, в якій живемо? Ось ти хороша людина, але багато таких, як я, хто мешкає в летаргії гріха. І їм потрібно щось, щоб прокинутися і йти вперед. Вони відчувають втому не лише навесні, а й узимку, і восени. Протягом усього року вони в летаргії байдужі вбивають клітини свого тіла і душі. Що ж станеться? Яким чином зміниться наше життя? Як наблизимо до себе нашого Творця і Суддю, станемо друзями Христа? Я не розумію і не знаю, як це станеться.

Одна людина нещодавно розповідала мені, як йшла вона дорогою і так поринула в думки про свої турботи, що її мало не збив автомобіль: «Я задумався про свої проблеми, але гудок розбудив мене».

Ось і кажу я собі: Коли ж, Ісусе, я забуду все від любові до Тебе?

Якщо якась проблема може довести тебе до безумства, якщо мирська радість змушує забути про все, то уяви собі, що ти відчуватимеш, коли по-справжньому полюбиш Бога. Ти відлітав би туди, переносився в інше місце, переживав би те, що пережив старець Софроній (Сахаров). Одного разу, будучи у Франції, він загубився і блукав аж три години, бо втратив пам'ять від старанної молитви. Він загубився, хоч був освіченою, мудрою людиною, а не якимось ідіотом, щоб не знати де знаходиться. Він був мудрим-мудрим. Однак молитва розтоплює і мудрих. Молитва змінює і перетворює навіть наймудріших і змушує їх забути, де вони знаходяться, і дає їм відчути таку радість, що вони забувають дорогу і не знають, де вони зараз. 

Зрозумій це! І я говорю тобі це все зовсім не для того, щоб ввести тебе у відчай, а для того, щоб ти замислився. Ми не бавимо тут час за бесідою. Все, що йдеться тут, має навчити нас залишити наші справи, і не на день, думаючи добре провести час і послухати щось духовне. Це серйозні слова, які, якщо ми правильно їх зрозуміємо, оживлять наше серце, поміняють наше ставлення до віри.

І це не просто гарні слова з тих, що приємно слухати, але якщо ти їм не підеш, то кінець світу не настане. Це найважливіші питання, за якими судитимуть нас. Які постають перед нами в ту мить, коли ми вмираємо. Чи ти це розумієш?

Заради чого ти живеш? Щоб одружитися, купити автомобіль, народити дітей, купити будинок, здобути вищу освіту? Невже заради цього? Заради чого ти живеш? Що хочеш осягнути на цьому світі? Навіщо ти народився? Де закінчиться твоє життя? Кого хочеш зустріти у цьому світі? Кого прийшов знайти, з ким прийшов з'єднатися? "З моїм чоловіком", - відповість жінка. І як триватиме цей союз без Христа? У тлінні, обжерливості, нудьги і зрештою – у смерті. Той, кого ти любиш, – тлінний. Якщо він кілька днів не митиметься, ти не зможеш стояти поряд з ним. Чи для того ми народилися, щоб любити тлінних, щоб любити порох?

Звичайно ж ні. Ми народилися для того, щоб полюбити Господа, щоб пізнати Бога, нашого Творця, нашого Творця. Господь дає тобі супутника життя – друга, дає тобі дружину чи чоловіка, дітей, дарує тобі все, що тебе оточує, – щоб ти, саме ти, сказав: «Спасибі Тобі, Боже! Дякую Тобі, Боже! Мені слід іти до Тебе і бути біля Тебе». Мета нашого життя – це Господь. Ми живемо, щоб бути поруч із Христом. Ми живемо для того, щоб пізнати Бога. Якщо цього ми не зробимо, то зазнаємо фіаско.

Я не говорю того, чого не знаю. Глибоко в душі, і ти знаєш це. На сповіді ти скажеш: «Батюшко, я все випробував, усім наситився, все мені набридло і від усього я зневірився». А я тобі відповім: «Це чудово, що ти зневірився! Приходить час Христа, щоб сподіватися на Нього і підкоритися Йому. Він підкорює людину, коли та від усього зневіряється. Ти їв, пив, веселився, жив нічним життям, пиячив, розпусничав. Все випробував. А тепер ти смиренно приходиш і просиш Божої милості. Приходиш, бо ніщо не наповнює тебе».

Ми – християни, церковні люди – нещасні, багатостраждальні, окаянні та незадоволені; ми, християни, сумуємо за мирським життям, бо нею не живемо. І дивимося так мало – одним оком – на Христа, а іншим оком дивимося на інших і трохи їм заздримо: «А ми всього позбавлені!» А чого ж ти втратив? Яким же жалюгідним життям ти живеш... Найстрашніше, що ти обтяжуєшся тим, що ти християнин і чиниш, як християнин. Не живеш християнським життям, не насолоджуєшся нею. Так і не роби цього: живи інакше! Постарайся бути чесним із самим собою: чи насолоджуйся Христом і живи Ним – чи… що ще тобі сказати? Подумай, постався до цього серйозно, бо бути наполовину християнином не принесе тобі радості та щастя. Вибирай: або житимеш з Христом, і Він увійде в твоє серце, в кожну твою клітку – або житимеш половинчастим життям, постійно обурюючись, життям, що таїть у собі пекло, страждання, муки, тортури. Ти як та людина, яка, стоячи у вертольоті біля виходу і приготувавши парашут, питає: «Стрибати мені чи ні в цю порожнечу?»

Та вирішуй, що тобі робити!

"Розіб'юся", - думаєш ти. Але якщо ти стрибнеш, парашут розкриється, і ти, падаючи, насолодишся польотом, побачиш неосяжне небо. Прийми, нарешті, рішення, зроби вчинок. А ти досі думаєш і не знаєш, що робити. Трохи Церкви і трохи іншого – це мука. Але люди, які пережили у світі всі, йшли на поводу у гріхів, заплуталися в них, наситилися ними, – приходять до Христа.

Старець Порфирій Кавсокалівіт

Старець Порфирій Кавсокалівіт Один чоловік прийшов до старця Порфирія і сказав йому:

- Батюшка, я пересидився, розчарувався, все випробував.

І він йому відповів:

- Чи знаєш, чому ти так постраждав? Тому що шукав у людей та у світі те, чого вони не мають.

Не шукай і ти у людей те, чого вони не мають. Ти не можеш шукати у світі те, чого там немає. Усі дають тобі те, що мають. Але що вони мають? Тління, біль, відносність, скорбота, порожнеча. Всі ми люди. Ідучи говорити зі мною, чого ти чекаєш від мене? І я людина, і я тебе розчарую, і я тебе втомлю, і я тобі набридне. Якось ти втомишся і від мене. Я також людина.

Ти смачно і ситно їж, п'єш, розважаєшся, живеш нічним життям, вранці прокидаєшся – і твоя голова гуде, як пустий казан. Що ти чекаєш від цього світу? Що він тобі дасть? Мало чого. Тільки Бог може дати тобі абсолютно все, тільки Бог сповнить твою душу. Тому Він тобі каже:

«Впусти Мене в своє серце, розкрий свої обійми для Мене, міцніше притисни Мене до себе, полюби Мене палко і зрадій!»