Книга написана скорботою, або Сходження до Неба. Монах Симеон Афонський

Книга написана скорботою, або Сходження до Неба. Монах Симеон Афонський

Книга, написана скорботою, або Сходження до Неба – праця ієромонаха Афонського Руського Пантелеимонова монастиря Симеона. Що ж таке «скорбота»? Скорбота - це страждання, яке має зазнати душа будь-якої людини при священному народженні в Богу, народженні нової людини, християнина.

Книга ченця Симеона Афонського - скарбниця повчань про саме життя і про ту трансформацію, яку має пройти життя, щоб стати справжнім життям у Христі. Для цього необхідно відкинути саме це життя, життя старої людини, тобто померти.

Справжня Любов виглядає у власних очах світу як «приниження», а справжня смерть і шлях уявного розп'яття - як «самовбивство». Світ свідчить про те, що жити новим життям це все одно, що убити себе, тому що світ вибирає легкий шлях: не народження в Дусі через «скорботи», а самознищення через пристрасті, через насолоду і порок. «До чого серце прив'язане - його і вбиває. Такий цей тлінний світ».

Книга ченця Симеона Афонського закликає «закрити книги», а це можливо тільки з відходом від світу: не тілесною, а «розумною», мисленою, «втечею» серця, а не плоті.

Світ – це чарівна блудниця, яка читає книгу своїх мрій, свої «мемуари». Варто зазирнути їй у вічі, і ти загинув духовно і навіки, як стрибнув у «окроп» похоті. Втекти від неї неможливо без Христа, без Його чарівної краси, що винищує будь-яку прихильність до «принад» жорстокого світу. Тільки так можна врятуватися монаху та мирянину, вченому та проститецю, юнакові та старцеві. Бог «вбиває» стару людину, бо Він - «Чарівний Стрілець. Стріляє один раз. Точність дивовижна». Бог народжує нову людину через Дух Любові, і ніяк інакше.

Книга, написана скорботою, або Сходження до Неба є тематично відібраними повчаннями, зауваженнями, сентенціями. Вона продовжує традицію аскетичної думки Сходу, яка відбилася у висловах преподобного Макарія Великого, Симеона Месопотамського, авви Євагрія, Ісаака Сиріна та інших.

Переданий у ній досвід - то духовне знання, яким не можна «опанувати». Можна сказати «мистецтво поезії», але не можна сказати «мистецтво Любові», «мистецтво віри». Передається досвід непередаваний. І в цьому та «скорбота», скорбота досвіду, якою пройнята ця книга, бо душа, «коли народжує, терпить скорботу, бо настав час її; але коли народить» нову людину, вже не пам'ятає скорботи від радості, бо народилася людина (із світу) у світ (Ів. 16:21) Духа.