Преподобний Серафим Саровський. Житіє і повчання

Преподобний Серафим Саровський. Житіє та повчання.Видавництво: Києво-Печерська Лавра, 2012 р. 102 стор. Обкладинка м'яка. Папір офсетний. Формат: 200 х 145 х 5 мм.

Преподобний Серафим Саровський. Житіє і повчання.

Про любов до Бога

Здобував досконалу любов до Бога існує в житті цього так, як би не існував. Бо вважає себе чужим для видимого, терпеливо очікуючи невидимого. Він весь змінився в любов до Бога і забув усяку іншу любов.

Хто любить себе, той Бога любити не може. А хто не любить себе заради любові до Бога, той любить Бога.

Істинно любить Бога вважає себе мандрівником і прибульцем на землі; бо душею і розумом у своєму прагненні до Бога споглядає Його одного.

Душа, сповнена любові Божої, під час виходу з свого тіла, не боятись князя повітряного, але з Ангелами возлетит, як би з чужої країни на батьківщину.

Проти зайвої попечительности

Зайве піклування про речі життєві властиво людині невіруючій і малодушному. І горе нам, якщо ми, піклуючись самі про себе, не утверджуємося нашою надією в Бога, пекущемся про нас! Якщо видимих благ, якими в цьому столітті користуємося, не відносимо до Нього, то як можемо очікувати від Нього тих благ, які обіцяні в майбутньому? Не будемо такими маловірними, а краще будемо шукати насамперед Царства Божого, і ця вся прикладуться нам, по слову Спасителя (Мф. 6, 33).

Краще для нас зневажати те, що не наше, тобто тимчасове і минуще і бажати нашого, тобто нетління і безсмертя. Бо, коли будемо нетлінні та невмирущі, тоді удостоїмося видимого Богосозерцания, подібно Апостолам при Божественнейшем Перетворенні і долучимося понад розумного єднання з Богом подібно небесним умам. Бо будемо подібні Ангелам і синами Божими, воскресіння сини суще (Лук. 20, 36).

Про піклуванні про душі

Людина по тілу подібний до запаленої свічки. Свічка повинна згоріти, і людина мусить померти. Але душа безсмертна, тому і піклування наше повинно бути більше про душу, ніж про тіло: кая бо користь людині, якщо приобрящет світ весь і отщетит душу свою або що дасть людина за зраду душу свою (Мк. 8, 36; Мт. 16, 26), за яку, як відомо, ніщо в світі не може бути викупом?

Якщо одна душа сама по собі цінніше всього світу і царства мирського, то незрівнянно дорожче Царство Небесне. Душу ж почитаємо цінніше за все з тієї причини, як Макарій Великий говорить, що Бог ні з чим не благоволив сообщиться і з'єднатися своїм духовним єством, ні з якихось видимих створенням, але з однією людиною, якого полюбив більше всіх тварюк Своїх.

Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Кирило Олександрійський, Амвросій Медіоланський та інші від юності до кінця життя були цнотливі; вся їх життя була звернена на піклування про душу, а не про тіло. Так і нам всі старання повинно мати про душі; тіло ж підкріплювати для того тільки, щоб воно сприяло до підкріпленню духу.

Про душевний мир

Ніщо краще є в Христі світу, в ньому ж руйнується всяка лайка повітряних і земних духів: несть бо наша боротьба до крові і плоті, але до початком і до властем і до миродержителем темряви віку цього, до духовій злоби піднебесним (Ефес. 6, 12).

Ознака розумної душі, коли людина занурює його розум всередину себе і має роблення в серце. Тоді благодать Божа приосеняет його, і він буває у мирному розподілі, а через цього і в премирном: в мирному, тобто з совістю благою, в премирном ж, бо розум споглядає в собі благодать Святого Духа, по слову Божому: у світі місце Його (Пс. 75, 3).

Чи можна, побачивши сонце чуттєвими очима, не радіти? Але скільки радісніше буває, коли розум бачить внутрішнім оком Сонце правди Христа. Тоді воістину радіє радістю ангельскою; про се і апостол сказав: наше життя на небесах є (Фил. 3, 20).

Коли хто в мирному розподілі ходить, той як би лжицею черпає духовні дари.

Святі отці, маючи мирне розподіл і будучи осеняемы благодаттю Божою, жили довго.

Коли людина прийде в мирний розподіл, тоді він може від себе і на інших виливати світло просвіти розуму; перш сього людині треба повторювати ці слова Анни пророчиці: так не вийде велеречие з вуст ваших (1 Цар. 2, 3), і слова Господні: лицемірство, изми первее колода з очесе твого: і тоді узриши изяти сучец з очесе брата твого (Мф. 7, 5).

Сей світ, як якесь безцінний скарб, залишив Господь наш Ісус Христос Своїм учням перед смертю Своєю, теревенячи: мир залишаю вам, мир Мій даю вам (Іоан. 14, 27). Про нього також говорить і Апостол: і світ Божий, превосходяй усякий розум, та хай береже серця ваші і розуміння ваші про Христі Ісусі (Фил. 4, 7).

Якщо не вознерадит людей про потреби мирських, то не може мати миру душі.

Мир душевний купується скорботами. Писання говорить: проидохом сквозе вогонь і воду і вивів єси ни в спокій (Пс. 65, 12). Хотящим догодити Богові шлях лежить крізь багато скорботи.

Ніщо так не сприяє наживання внутрішнього світу, як мовчання і, скільки можливо, безперестанна бесіда з собою і рідкісна з іншими.

Отже ми повинні всі свої думки, бажання і дії зосереджувати до того, щоб отримати світ Божий і з Церквою завжди вопиять: Господи Боже наш! світ даждь нам (Іс. 26, 12).

Про зберіганні душевного світу

Всіма заходами треба намагатися, щоб зберегти мир душевний і не обурюватися образами від інших; для цього потрібно всіляко намагатися утримувати гнів і за допомогою уваги розум і серце дотримуватися від непристойних рухів.

Така вправа може доставити людському серцю тишу і соделать оне обителлю для Самого Бога.

Образ такого безгневия ми бачимо на Григорія Чудотворця, з якого в публічному місці дружина якась блудниця просила мзди, нібито за вчинений з нею гріх; а він, на неї нітрохи не розгнівавшись, лагідно сказав якомусь своєму другові: даждь скоро їй ціну, що стосується коліко вимагає. Дружина, тільки що прияла несправедливу винагороду, піддалася нападу біса; святий же відігнав від неї біса молитвою .

Якщо ж неможливо, щоб не обуритися, то, принаймні, треба намагатися втримувати язик, по глаголу Псалмоспівця: смятохся і не дієсловах (Пс. 76, 5).

В цьому випадку зможемо зразок собі взяти святого Спиридона Триміфунтського іпреподобного Єфрема Сиріна. Перший так переніс образу: коли, на вимогу царя грецького, входив він у палац, то хтось із слуг, в царській палаті колишніх, вважаючи його за жебрака, сміявся над ним, не пускав його в палату, а потім ударив і в ланиту; святий Спиридон, будучи незлобива, за господнім словом, звернув йому і іншу (Мф. 5, 39).

Преп. Єфрем, коли в пустелі, позбавлений був учнем їжі таким чином: учень, несучи йому їжу, поламав на шляху, знехотя, посудину. Преподобний, побачивши сумного учня, сказав до нього: не тужи, брате, аще бо не восхоте прийти до нас їжа, то ми підемо до неї; і пішов, сів при сокрушенном посудині і, збираючи їжу, куштував її: так був він безгневен.

А як перемагати гнів, се можна бачити з житія великого Паїсія, який з'явився йому Господа Ісуса Христа просив, щоб він звільнив його від гніву; і рече йому Христос: аще гнів і лють купно победити хощеши, ничесоже забажай, ні возненавиди кого, ні уничижи.

Щоб зберегти мир душевний, повинно віддаляти від себе зневіру і намагатися мати дух радісний, а не сумний, на слова Сираха: печаль бо багатьох убі і немає користі в ній (Сір. 30, 25).

Коли людина має великий недолік у потрібних для тіла речі, то важко перемогти зневіру. Але це, звичайно, до слабким душам ставитися повинно.

Для збереження миру душевного також всіляко повинна уникати осуду інших. Неосуждением і мовчанням зберігається мир душевний: коли в такому розподілі буває людина, то отримує Божественні одкровення.

До збереження душевного світу треба частіше входити в себе і запитувати: де я? При цьому має спостерігати, щоб тілесні почуття, особливо зір, служили внутрішньому людині і не розважали душу чуттєвими предметами: бо благодатні дарування отримують лише ті, котрі мають внутрішнє роблення і пильнують про душах своїх.

Як ставитися до рідних і близьких?

З ближніми треба обходитися ласкаво, не роблячи навіть і виду образи. У відношенні до ближніх ми повинні бути, як і словом, і думкою, чисті і рівні, інакше наше життя зробимо марною. Не повинно бути в серці злості або ненависті до ближнього враждующему, але повинно намагатися любити його, слідуючи вченню Господа: «Любіть ворогів ваша, добро творіть тим, хто ненавидить вас».

Чому ми засуджуємо братів своїх? Тому, що не намагаємося пізнати себе самих. Хто зайнятий пізнанням самого себе, того колись помічати за іншими. Засуджуй себе і тоді перестанеш засуджувати інших. Самих себе нам вважати грешнейшими всіх і всяке дурне діло прощати ближньому, а ненавидіти тільки диявола, який спокусив його.

В мовчанні терпи, коли ворог ображає, і Господа відкривай своє серце. За образу, яка б не була нанесена нам, не токмо не повинно отмщать, але навпаки, має ще прощати від серця, хоча б воно і противилася цьому і схиляти його переконанням слова Божа: «Аще не відпускаєте людям гріхи їхні, то й отець ваш Небесний не відпустить прогріхів ваших.

Як християнину ставитися до невіруючих?

Когда случится быть среди людей в мире, о духовных делах говорить не должно, особенно когда в них не примечается и желания к слушанию. Когда же надобность потребуется или дело дойдет, то откровенно во славу Божию действовать должно по глаголу: «Аз прославляющая Мя прославлю», потому что путь уже открылся. С человеком душевным надобно говорить о человеческих вещах, с человеком же, имеющим разум духовный, надобно говорить о небесных.

Не должно без нужды другому открывать сердца своего – из тысячи можно найти только одного, который сохранил бы тайну свою. Когда мы сами не сохраним ее в себе, как можем надеяться, что она может быть в сохранении другим? Что втекло в сердце лучшего, того мы без надобности выливать не должны, ибо тогда только собранное может быть в безопасности от видимых и невидимых врагов, когда оно хранится во внутренности сердца. Не всем открывай тайны сердца твоего.

Всіма заходами повинно намагатися приховувати в собі скарб обдарувань, інакше втратиш і не знайдеш. Бо, по досвідченому вислову святого Ісаака Сиріна: «Краще їсти допомогу, яко від зберігання, паче допомоги, яже від справ».

Повинно бути милостиву до вбогих і дивним – про се багато пеклися всякі священики і отці церкви. Ми повинні всіма засобами намагатися виконувати слово Боже: «Будіть убт милосердні, яко же і Отець ваш милосердний є». Коли ж ми отвращаемся від людини або ображаємо його, тоді на серці прикладається як камінь.