Толкова псалтир в 2-х томах. Зигабен Євфимій

Толкова псалтир в 2-х томах. Зигабен Євфимій. Видавництво: Храм Казанської ікони Б. М., 2014 р, 1062 стор. Палітурка тверда. Папір газетний. Розмір: 175 х 250 мм. Вага: 1333 гр.

Толкова ПСАЛТИР В 2-Х Т. Т. Зигабен Євфимій

  Євфимій Зигабен (†1118 р. ), за Розумної Псалтирі, здавна відомий і любим. За методом тлумачення він схожий з Феофілактом і кожен псалом намагається пояснити в різних аспектах: історичному, пророче, алегоричному та моральному. Де вже важко всі їх докласти, там він зупиняється тільки на розкритті будь-яких двох смислів. Через це толковник, ухиляючись від контексту, являє псалом збіркою уривчастих висловлювань, в яких читач переноситься вільно з одного тисячоліття в інше, і нерідко по кілька разів в одному псалмі, якщо не вірші...

Тлумачення Зігабена корисно в тому відношенні, що позбавляє від довідок у святоотецьких тлумаченнях, так як проти майже кожного вірша толковник наводить багато цитат з них і іноді досить великих виписок. При цьому зустрічаються цитати з нині втрачених вже стародавніх тлумачень.

Тлумачення Зігабена, нарешті, зупиняє увагу читача своєю щирістю і розумно-богословським проникненням за букву псалмів в дух і думка священних псалмистів. Це — не холодне, чисто-розсудливе, пояснення важких або неважких висловів псалмистів, наповнене посиланнями на філологів, на параграфи граматики, словники, археологів, істориків, сходознавців і т. п., а благоговійне і благочестиве, надзвичайно повчальне і душевно заспокійливе, роздуми про псаломских висловах. І так як самі псалмоспівці були людьми серця і почуттів благочестиво налаштованих, то і тлумачення Зігабена надзвичайно споріднено їм і гармонійно. З російських толковников ближче інших до нього преосв. Феофан.

Псалом 50

В кінець; псалом Давида, внегда ввійти до нього Нафану пророку, коли вніде до Вірсавії дружині Уриеве

Надпис в кінець означає, що цей псалом містить в собі і пророцтва, на виконання яких, як на мету або кінець, повинен звертати увагу читач, бо в цьому псалмі блаженний Давид не тільки приклав до душевних ран свого перелюб з Вирсавиею і смертного поразки чоловіка її Урії рятівне ліки сповідання своїх гріхів і покаяння в них, але торкнувся в ньому і різних інших предметів у пророчому дусі, як наприклад, відновлень Єрусалиму, того, що сталося вже після повернення юдеїв з вавилонського полону. Благодать Духа Святого не залишала його зовсім, так що він між іншим прозрівав і те, що незабаром буде очищений від усіх нечистот гріховних і з'явиться чистіше колишнього. Тому-то він і просив собі у Господа не про відновлення в ньому Святого Духа, але про те, щоб Дух цього не було забрано від нього: і Духа Твого Святого, волає він, не відніми від мене. І це смиренне визнання і покаяння нашого пророка може бути порушувалося до всім грішникам; відбулося воно над ним в той час або після того, коли з'явився до нього пророк Нафан з викриттям його у вчинених ним злочинах: бо тільки тоді блаженний Давид прийшов в належний свідомість себе, а до того часу не звертав, або мало звертав уваги на протизаконність своїх вчинків. Що ж стосується слів: єгда вніде до Беер-шеви, то цим означає тут не те, щоб пророк Нафан постав перед царя Давида з викриттям негайно після того, як він увійшов до Вірсавії, так як між цими подіями минуло досить часу, за свідченням другої книги Царств, а вказується на пізніший час, коли Вірсавія відчувала себе беременною і навіть вирішилася від тягаря, і коли Урія припав вже на брані (2Цар. 11 і 12 глави).

3. Помилуй мя, Боже, по велицей милості Твоєї. По безмежній милості Твоєї, волає він, помилуй мене; бо й гріхи мої безмежні перед Тобою.

І по множеству щедрот Твоїх очисти беззаконня моє. По властивості перетерплюють крайню нужду і благаючих про допомогу він повторює ті ж вирази. А під беззаконням розуміє тут порушення закону в здійсненні ним розпусту і вбивства, так як те й інше заборонялося законом. Або, сознаваясь в беззаконні, він як би уподібнює себе іноплемінним язичникам, які жили поза законом і творившим неподобная (Рим.1, 22).

4. Найпаче омый ма від беззаконня мого. І хоча Господь оголосив йому через того ж пророка Натана, що Він знімає з нього гріхи його, внаслідок принесеного їм покаяння (2Цар.12, 13); однак не преставал молитися про те, щоб Бог абсолютно очистив його від тих нечистот гріховних, якими він заплямував себе, і більш і більш посилює свої молитви про помилування.

І від гріха мого очисти мя. Знову під виразом гріха розуміє вчинені ним злочин, яке вище назвав беззаконням, бо гріх і є власне злочин або порушення закону. І взагалі псалмоспівець досить часто вживає байдуже слова: беззаконня, порушення закону чи противозаконие, гріх, не роблячи між ними ніякої розмежування.

5. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій передо мною є вийму. Зглянься наді мною, волає, омий і очисти мене від скоєного мною злочину, тому що цей гріх обтяжує мене, і я не можу забути його або залишити без уваги, ніби пишаючись царським своїм достоїнством. І хоча можна б приховати його в таємниці від людей, при всьому тому я усвідомлюю в собі всю його протизаконність і бачу все це вдень і вночі очима своєї совісті, яка постійно турбує і мучить душу мою. А це служить ясним ознакою і запорукою щирого каяття і доставляє помилування грішників.

6. Тобі єдиному согреших. Як би так говорить: Твоєму лише суду підлягаю я; бо будучи царем і володарем над усім Тобою мені довіреним, маючи таким чином можливість робити все, що мені завгодно, не піддаючись суду людського, я підкоряюся Твоєму лише суду у всіх справах своїх і Тебе одного маю над собою верховного Судию. І так як я злочинець і порушник Твоїх законів, то тому і згрішив перед Тобою (одним) законодавцем своїм.

І лукаве перед Тобою сотворих. Бо Ти все бачиш, не тільки в минулому і сьогоденні, але і в майбутньому. Кажучи це, він як би соромиться самого себе, що не побоявся Бога, бачить совершающийся гріх. До цього додай до своєї доповіді і те, що про один лише гріх мабуть говорить, а між тим один народжує і інший, за взаємною між собою зв'язку: так, від гріха перелюбу перейшов він до гріха вбивства.

Яко да оправдишися у словесах твоїх, і победиши, внегда судити Ти. Злочин, вчинений мною пред Тобою, зізнаюся, вчинив я на свою голову, так що Ти у правоті і праведності своїй до мене є більш виправданим, возведши мене на царство з небуття і стільки возвеличивши мене, а я, поправши Твої закони та оскорбивши Тебе, до відносин до Тебе залишаюся більш засудженим, як невдячний до свого благодійника. Таке було наслання злого духа, увлекавшего мене всіма силами до гріха доти, доки не здобув треба мною перемоги, щоб виставити мене самого винуватцем свого осуду. Можна сказати, що Бог ніби захищав свої права у відношенні до Давида, судився з Давидом, коли через пророка викривав його, як він після толиких благодіянь, одержаних ним від Господа, сам всупереч тому своєю порочною життям віддав своєму Благодійнику злом за добро. І після цих виправдань пророк від імені Божого вирікає і засудження винного. Ця промовляє Господь, каже він йому, се Аз поставлю на тебе зла від дому твого (2Цар. 12, 11) та ін., як це повніше описано в книгах Царів.

7. Себо в беззаконні зачати єсм, і в гріхах роди мя мати моя. Чтобы более приклонить Господа на милость и сострадание, Давид обращается к своему рождению. Ибо если бы Адам не согрешил, то не было бы ему надобности и в плотском соитии с Евою. Итак грех породил таковое совокупление, а это совокупление—в свою очередь—тех, которые родились от Адама и Евы, и так далее, те от тех, другие же от других, так и до самого Давида. И хотя браки стали по закону честны пред Господом чадородия ради, но в существе своем и они суть порождение греха. Таким образом Давид говорит, что и он во грехе и зачат и родился. І Сіммах вище вжите слово зачатий замінив словом роди. Тому нічого тут немає дивного, якщо і сам він, Давид, мав нещастя згрішити, як би підкоряючись необхідності природи.

8. Се бо істину полюбив ecu; безвісна й таємне мудрости твоєї явив мі ecu. Першу половину цього вірша належить відносити до того свідомості, сповіді, до того каяття Давида, про що сказано вище. Він каже: я сповідую і не відкидаю, що Ти любиш істину і ненавидиш брехня, і тому визнавав і зізнався, перед Тобою, за сущу правду, що я згрішив. Останні ж слова направлені їм до власного засудження, де йдеться як би так: і Ти стільки мене полюбив, що неизреченные таємниці промислу Твого відкриваєш мені пророчим духом; а я невдячним перед Тобою виявився. Що стосується початкових слів: се бо, як у цьому вірші, так і в попередньому, то ці слова зайві тут і становлять лише так званий плеопазм, властивий єврейській мові, в якому він часто зустрічається.

9. Окропиши ма ісопом, і очищуся. Для пояснення цього вислову є багато тлумачень; але в жодному з них немає беззаперечної позитивності. Мені ж здається, що тут пророк Давид про самому собі пророкує, сподіваючись, що він зовсім позбутися гріха і сповниться радості. Оскільки розчин або настій ісопу через окроплення їм прокажених очищав багатьох з них від нечистот (Іссоп—це рід ароматичної трави гіркого смаку, має силу до знищення прокази); тут він метафорично у цьому сенсі очищення висловився: окропи мене ісопом так, щоб я зовсім очистилося від усіх нечистот гріховних, чого можна досягти лише Твоїм всемогутнім словом дозволу і відпущення, або ж сльозами покаяння; але і ці сльози, як дар Твій, від Тебе ж виходять.

Омыеши мя, й паче снега убелюся. Ту ж думку і з тим же почуттям повторює від радості.