Про тих, хто кинувся вище...щоденник пустельника. Ієросхимонах Феодосій (Карульский)

Про тих, хто кинувся вище...щоденник пустельника. Ієросхимонах Феодосій (Карульский). Видавництво Свято-Успенська Почаївська Лавра. 2006 р. 120 сторінок Обкладинка м'яка. Папір газетний. Розмір 140 х 195 мм Вага: 86 г.

Про тих, хто кинувся вище...щоденник пустельника. Ієросхимонах Феодосій (Карульский)

(Воспоминанія про життя старця Іеросхимонаха О. Ѳеодосія на Карулѣ з словъ ближайшаго учня сго Схимонаха О. Никодима.)

Схимонахъ Никодимъ, ученикъ Старця Ѳеодосія, унаслѣдовавшій Келлію Старцеву. На рукахъ його помер Старецъ, оставившій всѣ свої писанія йому. О. Никодимъ помер 15-го Лютого 1984 р. Цю фотографію снималъ Георгій Пальмеръ, який пріѣзжалъ кь О. Никодиму (і сосѣду за Каруліи О. Никону) въ зв'язку съ його перекладами на англійскій языкъ «Добротолюбія».

О. Никодимъ приѣхалъ на Аѳонъ і поступилъ спочатку на «Крулицу» (метоха св. Пантелеімонскаго монастиря на Аѳоне, близъ кордону съ міромъ) въ 1920-мъ році. Під час 1-ої війни 1914-17 року, онъ былъ въ экспедиціонномъ корпусѣ під Франціи і послѣ перевороту въ Россіи, по своєму давньому желанію, рѣшилъ прийняти чернецтво і жити на Аѳонѣ. Ще въ світові онъ читалъ «Разсказы Мандрівника», Добротолюбіе та ін. аскетическія книги і по мѣрѣ своєї пробовалъ займатись молитвою. На Крулицѣ онъ принялъ чернецтво, въ мантіи съ именемъ Никанора, исполнялъ послушанія спочатку на «киперѣ» — огородѣ, а потомъ помічника гостинника, і тоді, між працями, перечиталъ багато аскетическихъ книгъ: Єп. Игнатія Брянчанінова, Ѳеофана Затворника, Добротолюбіе і багато различныхъ святоотеческихъ, переважно про молитвѣ. Братія Крулицы проводили життя трудову (тамъ онъ засталъ ще до 70 человѣкъ монаховъ), обробляли большіе виноградники, збирали маслини, выдѣлывая масло для монастиря та ін., такъ що, прагнучи більше займатися молитвою, О. Никодимъ (тоді въ мантіи Никаноръ) съ благословенія О. Ігумена Мисаїла (якому онъ письмово изложилъ своє желаніе) оселився въ пустелі тогож монастиря — «Нової Ѳиваидѣ», недалеко од Крулицы, имѣлъ тамъ въ лісі свою каливку, гдѣ ходив по своїй силѣ, подібно другимъ пустынникамъ, а въ свята всѣ сходили съ горъ въ скитскую церква «Всѣхъ Святыхъ Аѳонскихъ» на бдѣніе і литургію, а послѣ литургіи і загальної трапези всѣ знову розходилися по своимъ каливкамъ на безмолвіе.

Південно-західний утесь Каруліи, гдѣ отшельническія келліи, точно ластівчині гнізда, побудовані въ большинствѣ російськими исихастами. Це видъ изъ терраски Старця Ѳеодосія на западъ. Туди пробираються за допомогою цѣпей.

Въ той час на Ѳиваидѣ не було особливо преуспѣвшихъ у внутрішній молитвѣ старцевъ, які керували б духовним життям всѣхъ пустынниковъ, тому нѣкоторые ченці боялися за молодого подвижника О. Никанора, бачачи що онъ, не имѣя опытнаго керівника, прагне кь (високої) внутрішньої молитвѣ, а другіе прямо говорили, що онъ «въ принади», також і О. Игуменъ, відпускаючи його на пустелю, сказав: «Я тепер за тебе не отвѣчаю». Чуючи все це, і самъ О. Никаноръ боявся за себе і сталъ шукати себѣ старця, який руководилъ б його і, знаючи його внутрішнє життя, могъ б поручитися за нього. Нѣкоторое час онъ жилъ под руководствомъ Схимонаха О. Силуана, а молитвѣ навчався у вышепомянутаго О. Ніфонта, який жилъ тоді недалеко од Ѳиваиды (на «Иваницѣ», на березі моря), і наконецъ, не задовольняючись этимъ, за совѣту О. Силуана та съ благословеніемъ О. Ігумена Мисаїла отпущенъ былъ на Карулю кь О. Ѳеодосію въ 1929 р. восени. Вотъ какъ онъ самъ це описываетъ:

 «Коли я пришелъ на Карулю съ намѣреніемъ вдатися въ повне послушаніе старця О. Ѳеодосію, тамъ було ще 35 русскихъ монаховъ і, кромѣ О. Ѳеодосія, два Іеромонаха. Послушниковъ, въ собственномъ смыслѣ, у Старця тоді не було, за його строгомъ требованіи послушанія «за Лѣствичнику», до мене, скільки извѣстно, сім человѣкъ в різний час пробували жити у нього какъ послушники, але не витримували і черезъ полъ року або весну йшли. Ченці жили въ отдѣльныхъ каливкахъ, по одному та по два, такихъ каливокъ на Карулѣ було до 20-ти, общимъ духовникомъ былъ старецъ Ѳеодосій. За субботамъ, воскресеніямъ і праздникамъ всѣ сходилися на общія служби. Под воскресенія і свята здійснювали бдѣнія і литургію, а въ буденні дні всѣ здійснювали служби за своимъ кельямъ, по покладеному числа четокъ або по книгамъ. Послѣ литургіи завжди бувала загальна трапеза, ченці приносили хто що имѣлъ, і поки Старецъ потреблялъ Св. Дари і убиралъ въ алтарѣ, трапеза бувала готова. За трапезою Старецъ бесѣдовалъ съ братіей, насичуючи своихъ чадъ духовныхъ, кого потрібно похвалитъ за добру дѣло, дастъ разъясненіе на запитання, інакше при всѣхъ сдѣлаетъ хорошу проборку, послѣднее особливо часто потрапляло мнѣ, такъ какъ я пожелалъ бути його послушникомъ. Коли Старецъ погодився прийняти мене, то въ будніе дні, коли не було литургіи: годинник і вечірню ми здійснювали вмѣстѣ, а утреню з отдѣльности, Старецъ въ своєї кельѣ, а я въ церкви. Послѣ часовъ ставили самоваръ і пили чай, послѣ того Старецъ назначалъ мнѣ яку-небудь чергову роботу по кельѣ, а самъ совершалъ свої молитвенныя правила, писалъ що-небудь або отвечалъ на листи. Въ опівдні былъ обѣдъ послѣ якого Старецъ шелъ відпочивати на часъ, а я продолжалъ свою роботу. Послѣ годинного відпочинку Старецъ пилъ чай і послѣ чаю походжав по подвір'ю, тримаючи молитву і пам'ять смертну, згадуючи про неизбѣжномъ концѣ человѣческой життя. Потомъ знову писалъ що-небудь, і за часъ до заходу сонця (з Аѳонскому часу въ 11 часовъ) ми здійснювали въ церкви вечірню з книгамъ. Старецъ поправлялъ мене і училъ церковним статутом. За захожденію сонця (12 часовъ) ми вечеряли, що залишалося отъ обѣда, і під час трапези Старецъ направлялъ свою бесѣду кь того, щоб дізнатися моє внутрішнє состояніе і виявити сокровенныя мої несправності своеволіе, самомненіе, различныя пристрастія, раздражителыюсть і всѣ отрицательныя боку мого внутрішнього життя, і своїми викривальними словами і різними питаннями доводилъ мене до того, що я въ разстройствѣ высказывалъ йому все, що у мене було на сердцѣ, те, про що я і самъ не зналъ і не замѣчалъ за собою. Обнаруживъ такимъ образомъ моє внутрішнє состояніе, Старецъ начиналъ окремо розбирати всѣ мої неправыя думки і желанія і різними питаннями заставляль мене дати себѣ отчетъ, чому я такъ думаю, на чемъ ґрунтуюся і тоді съ гіркотою доводилося усвідомлювати свою грѣховность, миритися і каятися, тоді Старецъ заспокоювався, съ любовію принималъ моє покаяніе, і наступалъ миръ. Бувало въ такихъ разговорахъ проходило нѣсколько часовъ, съ вечора і майже до півночі і тоді Старецъ говорилъ: «Ну, тепер перехрестися і лягай спати. Це було нам за повечеріе і за келейныя молитви, це теж духовне, потрібне дѣло». Послѣ такої чистки нѣкоторое час на душѣ було легко і радісно і послушаніе відбувалося охоче, од серця..., а потомъ знову, въ дѣлахъ і разсѣяніи, відходило таке настроеніе і душа затьмарювалися. І часто траплялося таке разсмотреніе внутрішньої моєму житті, і не легко давалося, іноді я начиналъ противорѣчить старця, виправдовуватися і якщо і просилъ наконецъ прощеніе, то вже болѣе за нуждѣ і звичаєм, не од всього серця. Такъ що і я, часом сильно разстраиваясь, не выдержаль і черезъ весну ушелъ і пробовалъ жити на послушаніи в іншого старця, Схимонаха Нілу жив теж на Карулѣ, гдѣ пробылъ близько двухъ месяцевъ, але убѣдившись, що онъ смотритъ на послушаніе поверхнево і не дбає про моемъ состояніи, я, по совѣту і настоянію О. Каллініка, знову повернувся кь О. Ѳеодосію, який съ любовію принялъ мене і черезъ три мѣсяца послѣ того, на день 40 мучениковъ въ Великомъ Посту (въ 1931 році) постригъ мене въ схиму (але самъ постригъ былъ совершонъ за просьбѣ Старця Отцомъ Іеромонахомъ Макаріемъ (Коцюбинскимъ), впослѣдствіи духовникомъ Канадскаго Покровскаго Скиту въ Провинціи Альбарта).