Про тих, хто устремився вище...щоденник пустельника. Ієросхимонах Феодосій (Карульский)

Про тих, хто устремився вище...щоденник пустельника. Ієросхимонах Феодосій (Карульский). Видавництво: Свято-Успенська Почаївська Лавра. 2011 р. 120 стор. Обкладинка м'яка. Папір газетний. Розмір: 196 х 140 х 6 мм. Вага: 86 гр. 

Про тих, хто устремився вище...щоденник пустельника. Ієросхимонах Феодосій (Карульский)

(Спогади про життя старця Ієросхімонаха О. Феодосія на Карулі зі слів найближчого учня сго Схимонаха О. Никодима.)

Схимонах Никодим, учень Старця Феодосія, успадкував Келлію Старцеву. На руках його помер Старець, який залишив усі свої писання йому. О. Никодим помер 15-го Лютого 1984 р. Цю фотографію знімав Георгій Пальмер, який приїжджав до О. Никодима (і сусіда по Карулії О. Нікона) у зв'язку з його перекладами англійською мовою «Добротолюбія».

О. Никодим приїхав на Афон і вступив спочатку на «Крулицю» (метоха св. Пантелеимонського монастиря на Афоні, поблизу кордону з миром) у 1920-му році. Під час 1-ої війни 1914-17 року, він був в експедиційному корпусі у Франції і після перевороту в Росії, за своїм давнім бажанням, вирішив прийняти чернецтво і жити на Афоні. Ще в міру він читав «Оповідання Мандрівника», Добротолюбство та ін. Аскетичні книги і в міру своєї пробував займатися молитвою. На Крулиці він прийняв чернецтво, в мантії з ім'ям Ніканора, виконував послух спочатку на «кіпері» — городі, а потім помічника готелю, і тоді, між працями, перечитав багато аскетичних книг: Еп. Ігнатія Брянчанінова, Феофана Затворника, Добротолюбство і багато різних святоотців, переважно про молитву. Братия Крулиці проводили життя трудове (там він застав ще до 70 чоловік ченців), обробляли великі виноградники, збирали маслини, виділяючи масло для монастиря та ін., так що, прагнучи більше займатися молитвою, О. Никодим Игумена О. Мисаила (которому онъ письменно изложилъ свое желаніе) поселился въ пустыни тогоже монастыря — «Новой Фиваидѣ», недалеко отъ Крулицы, имѣлъ тамъ въ лесу свою каливку, гдѣ подвизался по своей силѣ, подобно другимъ пустынникамъ, а въ праздники всѣ сходили съ гір у скитську церкву «Всіх Святих Айонських» на дбання і літургію, а після літургії та спільної трапези всі знову розходилися по своїх шпильках на безмовність.

Південно-західний уте Карулії, де самітницькі келлії, наче ластівчині гнізда, побудовані в більшості руськими ісихастами. Це вид з тераски Старця Геодосія на захід. Туди пробираються за допомогою ланцюжків.

У той час на Фівіаїді не було особливо успішних у внутрішній молитві старців, які керували б духовним життям усіх пустельників, тому деякі ченці боялися за молодого подвижника О. Ніканора, бачачи що він, не маючи досвіду. а інші прямо казали, що він «в принаді», також і О. Ігумен, відпускаючи його на пустелю, сказав: «Я тепер за тебе не відповідаю». Чуючи все це, і сам О. Ніканор злякався за себе і почав шукати себе старця, який керував би його і, знаючи його внутрішнє життя, міг би поручитися за нього. Якийсь час він жив під керівництвом Схимонаха О. Силуана, а молитві навчався у вищезгаданого О. Ніфонта, який жив тоді недалеко від Іваїди (на «Іваниці», на березі моря), і, нарешті, не задовольняючись цим, але про це. з благословенням О. Ігумена Мисаїла відпущений був на Карулю до О. Феодосію в 1929 р. восени. Ось як він сам це описує:

«Коли я прийшов на Карулю з наміром віддатися на повне послух старцеві О. Феодосію, там було ще 35 руських ченців і, крім О. Феодосія, два Ієромонахи. Послушників, у власному розумінні, у Старця тоді не було, за його строгою вимогою послуху «за лісовиком», до мене, скільки відомо, семеро людей у ​​різний час пробували жити в нього як послушники, але не витримували і через півроку чи рік у . Ченці жили в окремих шпильках, по одному і по два, таких шпильок на Карулі було до 20-ти, спільним духовником був старець Феодосій. По суботах, неділях та святах всі сходилися на спільні служби. Під воскресіння і свята звершували бдіння і літургію, а в буденні дні всі служили по своїх келіях, за належним числом чіток або за книгами. Після літургії завжди була спільна трапеза, ченці приносили хтось що мав, і доки Старець споживав Св. Дари і прибирав у вівтарі, трапеза була готова. За трапезою Старець розмовляв з братією, насичуючи своїх дітей духовних, кого треба похвалити за добру справу, дасть роз'яснення на запитання, що задаються, іншому при всіх зробить хорошу пробірку, після чого особливо траплялося так потрапити. Коли Старець погодився прийняти мене, то в будні дні, коли не було літургії: часи й вечірню ми робили разом, а ранкову по окремості, Старець у своїй келії, а я в церкві. Після часів ставили самовар і пили чай, після того Старець призначав мені якусь чергову роботу по келії, а сам виконував свої молитовні правила, писав щось або відповідав на листи. Опівдні був обід після якого Старець ішов відпочивати на годину, а я продовжував свою роботу. Після годинного відпочинку Старець пив чай ​​і після чаю проходжувався двориком, тримаючи молитву і пам'ять смертну, згадуючи про неминучий кінець людського життя. Потім знову писав що-небудь, і за годину до заходу сонця (за Афонським часом об 11 годині) ми робили в церкві вечірню по книгах. Старець поправляв мене і навчав церковного статуту. По заході сонця (12 годин) ми вечеряли, що залишалося від обіду, і під час трапези Старець направляв свою бесіду до того, щоб дізнатися мій внутрішній стан і виявити потаємні мої несправності свавілля, зарозумілість, різні пристрасті, подразнення життя, і своїми викривальними словами та різними питаннями доводив мене до того, що я в розладі висловлював йому все, що в мене було на серці, те, про що я й сам не знав і не помічав за собою. Виявивши таким чином мій внутрішній стан, Старець починав окремо розбирати всі мої неправі думки і бажання і різними питаннями змушував мене дати собі звіт, чому я так думаю, на чому ґрунтуюся і тоді з гіркотою доводилося усвідомлювати свою гру. заспокоювався, з любов'ю приймав моє покаяння, і настав світ. Бувало в таких розмовах проходило кілька годин, з вечора і майже до півночі і тоді Старець казав: «Ну, тепер перехрестись і лягай спати. Це було нам за вечері і за келійні молитви, це теж духовна, потрібна справа». Після такої чистки деякий час на душі було легко і радісно і послух здійснювався охоче, від серця..., а потім знову, в справах і розсіянні, відходив такий настрій і душа затьмарювалася. І часто траплялося таке розглядання мого внутрішнього життя, і не легко давалося, іноді я починав суперечити старцеві, виправдовуватися і якщо і просив нарешті прощення, то вже більше за потребою і звичаєм, не від щирого серця. Так що і я, часом сильно засмучуючись, не витримав і через рік пішов і пробував жити на послух у іншого старця, Схимонаха Ніла, який теж жив на Карулі, де пробув близько двох місяців, але переконавшись, що він дивиться на послух поверх моєму стані, я, за порадою і наполяганням О. Каллініка, знову повернувся до О. Феодосія, який з любов'ю прийняв мене і через три місяці після того, на день 40 мучеників у Великому Посту (у 1931 році) постриг сам постриг був скоєний на прохання Старця Отцем Ієромонахом Макарієм (Коцюбинським), згодом духовником Канадського Покровського Скита в Провінції Альбарта).