Христос – це свобода! (м'яка). Андрій (Конанос)

Христос – це свобода! Андрій (Конанос). Видавництво: Почаївська лавра, 2019 р. 320 стор. Палітурка м'яка. Папір газетний. Формат: 205 х 130 х 12 мм. Вага: 202 гр.

Христос – це свобода! (м'яка). Андрій (Конанос)

У нову книгу знаменитого в православному світі місіонера-проповідника архімандрита Андрія (Конаноса) «Христос — це свобода!» увійшли бесіди автора про шляхи до Бога і радості спілкування з Ним. У 2003 році найбільша церковна радіостанція Греції «Пирейские митрополії» запустила авторську програму отця Андрія «Невидимі переходи». Пастир вів лекції на різні церковні теми, відповідав на запитання радіослухачів, знаходив підхід до кожного з них, розмовляв зрозумілою для всіх мовою. Тепер він продовжує місіонерську діяльність в інтернеті, веде онлайн-щоденник, в якому розміщує свої проповіді. Архімандрит Андрій володіє даром переконання і всі настанови роботи у доступну для розуміння форму, пояснює незбагненні речі простими словами, тому його слово знаходить потужний відгук у серцях людей по всьому світу. Вітчизняним читачам він знайомий по книгах: «Коли Христос стане для тебе всім», «Не бійся радіти!», «Добрий день, Господи!» «Бог не залишить тебе», «Христос посеред нас» та «Разом тісно, а нарізно нудно».

«Давайте і ми станемо розкритим обіймами, і як Бог до нас ставиться, так і самі будемо ставитися до інших: возлюбимо, приймемо свободу іншого, пробачимо його і будемо чекати. Люди навколо зміняться, і станеться те, чого ти хочеш, я в це вірю. Якщо це дійсне і реальне бажання твого серця, заслуговує того, щоб його пережити, тоді ти це переживеш! Тільки треба стати розкритим обіймами і чекати, як це робить Христос», — пише отець Андрій.

Допущено до поширення Видавничою радою Православної Церкви.

Зміст:

Бути з Богом — 3
Потрібно забрати парасольку, який ми тримаємо над душею — 19
Легке життя ускладнює шлях до Христа — 31
«Чому ти радісний?» — «Тому що Він існує!» — 46
Про головні ознаки правильної духовного життя — 52
Місце, де нас люблять і приймають — 55
Ми проходимо повз свого порятунку — 63
Ліки від самотності — 68
Їж, а то дідусь тебе покарає! — 72
Ти хороший, але тебе треба підштовхнути — 78
Навчися любити — 86
Христос — це свобода! — 89
▪ Я не виношу, коли на мене тиснуть — 89
▪ Стати розкритим обіймами — 105
Ми не виносимо щастя — 111
Дякую! — 111
Про наших хворих душах — 124
Довір близьких своїх Христу — 132
▪ Хто тебе поставив рятувати світ? — 132
▪ Найкраща проповідь — 139
Постиш неохоче? — 147
Скуштуйте й побачите, як добрий Господь — 152
Православний по вірі, єретик по поведінці — 160
Краще молодь залишити в спокої і оточити любов'ю — 184
(Не) хочу в рай — 188
Радіти з тими, хто тішиться — 198
▪ Слово про митаря і фарисея — 198
Стань всім для своєї дитини, надихаючи його на зміни — 204
Про велику таємницю молодості і життя — 211
Новий початок — 219
▪ «Доброго ранку, Христе мій!» — 219
▪ Налаштуємося на Божественну частоту — 229
Що буває, коли з життя видаляють Христа — 241
▪ «Якби тебе чув Платон...» — 241
▪ «Де Бог?» — 250
▪ «Ти хочеш вимкнути Світло світу?» — 261
Біль — 270
▪ Наша душа потребує... до болю — 270
▪ Зміни свій погляд на життя — 281
Спробуй любити ворогів — і будеш спати спокійно вночі — 291
Валізка, повний подяк — 293
Ми замкнулися і закостеніли — 303
Воспой гласом радості — 307

Пост за приниження — це не пост

Архімандрит Андрій Конанос розповідає, як одного разу співав на криласі з афонським ченцем. У того руки були всі в землі і під нігтями була бруд. Здавалося, змити її було неможливо — так сильно вона в'їлася. Однак, цей бруд не викликала відрази, навпаки, вона породжувала відчуття чистоти. Адже руки ченця робили багато роботи для монастиря, він працював з ранку до вечора, роблячи добрі справи.

Подивися на свої руки, — сказав Андрій Конанос, — і потім подивися на мої. Вони такі різні, на твоїх сліди роботи, а на моїх — сліди ліні.

Кинь, — відповів чернець, — у тебе своє покликання, у мене — своє. Давай краще співати.

І вони співали, а архімандрит Андрій думав, повинно бути, цей монах потрапить в рай, адже він так багато робить заради свого порятунку. А який подвиг робимо ми?

Є люди, які, почувши, що хтось десь хворий, відразу рвуться відвідати його. «Але ти ж зовсім не знаєш цієї людини», «Не біда, ти його знаєш, а значить він має бути хороша людина». Це називається аскетичний дух. Людина любить Христа не в теорії, а на практиці.

Звичайно, нічого не повинно робитися з примусу. Якщо хтось просить нас щось зробити і ми погоджуємося, але в душі проти цього вчинку — це означає, що ми поки не зрозуміли сенс вчинку, який збираємося зробити.

Тому, якщо хтось заперечує: «А навіщо мені постити? Чому я повинен це робити?», що ж, так і бути — з цією людиною краще більше не говорити про піст. Бажання зробити подвиг має йти зсередини, а не ззовні.

Як кинути палити

Старець Паїсій говорив: «Раніше все було простіше: робиш зауваження людині, і він прислухається. А зараз на будь-яке зауваження людина чинить опір».

Душа не готова трудитися. Людина як би говорить: «Не треба мене міняти! Я хочу робити так, як мені подобається». Можна сказати, ми противимося Божественної волі, підміняючи її своєю.

Митрополит Месогейський Микола згадує такий випадок. Одна жінка прийшла до нього на сповідь, а вона страждала пристрастю до куріння, і про цю своєю звичкою вирішила промовчати до самого кінця:

Так, отче, зовсім забула вам сказати, я курю.

В такому випадку тобі варто утриматися від куріння, якщо хочеш причаститися, — відповів священик.

Але я зовсім не їла масло. Хіба цього недостатньо? Будь ласка, тільки не просіть мене кинути палити.

Тобто ця дама постила без масла, але при цьому курила і вважає, що має повне право причаститися. Митрополит Миколай тоді дав їй таке завдання:

Послухай мене, в цю Страсну П'ятницю ти купиш великий шматок м'яса, пожежі його зі спеціями, так, щоб всі сусіди відчули запах, а потім з'їж його. Не бійся, це не гріх, адже ти будеш виконувати послух.

Але так не можна, — заперечила жінка, — я не можу так вчинити.

Виходить, що ця жінка не може кинути палити, ні виконати послух. А все тому, що піст дає їй відчуття комфорту, вона постить, щоб оточуючі вважали її благовірної. Тому рада про порушення посту вивів її з рівноваги. В кінці кінців вона погодилася:

Добре, я спробую не палити.

От і чудово, — відповів священик, — а я, в свою чергу, буду їсти варені кабачки, які мені не подобаються. Ми з тобою разом потрудимся.

Христос — це свобода

Як-то раз архімандрит Андрій проводив виховний урок у школі. Під час спільної молитви він зауважив, що частина учнів не вистачає. Він вийшов зі школи і виявив їх біля гаражів.

Чому ви тут, а не на молитві? — запитав Андрій.

Один хлопець відповів:

А навіщо нам молитва? Ми не хочемо вірити в Бога. Релігія — це суцільні заборони, цього не роби, того не роби.

Коли він говорив це, інші хлопчики почали активно його підтримувати.

Що ж, — відповів Андрій, — я бачу у вас тут проблема з Богом.

Так, велика проблема!

Так розкажіть мені.

А ви дозволите нам говорити?

Звичайно, кажете, тільки по одному.

І тоді перший хлопчик розповів, як одного разу священик вивів його з храму за те, що той голосно розмовляв з товаришем. У храмі дітей бити не можна, а на вулиці хлопець отримав ляпаса.

Інший хлопчик розповів, як вчитель відібрав у нього комікси з Міккі Маусом і порвав їх, мотивуючи це тим, що в них немає нічого духовного.

Третій поскаржився на директора, який поділив всіх учнів на гарних і поганих. З цими спілкуйся, а цих — уникай. Чи треба говорити, що кращий друг того хлопця виявився в категорії «поганих» людей?

Архімандрит Андрій вислухав учнів і сказав:

Те, що ви говорите — це дуже важливо. І я відчуваю на собі частину провини, за те, що релігія не принесла вам радості, а лише розчарування

Коли хлопці перевели дух, він запропонував їм повернутися в клас і продовжити молитву всім разом, без примусу:

Але, можливо, тепер ви захочете молитися?

Так-так, — відповіли хлопці, — тепер, без примусу, ми хочемо.

Як говорив старець Порфирій: «Богу не потрібна панщина», тобто Йому не потрібно, щоб хтось робив щось насильно. Він хоче свободи і радості.

Ви помітили, що чим більше ми говоримо комусь, тим більше ми добиваємося зворотного ефекту? Коли тиснеш на людину, його немов обмотують колючим дротом. Він позбавляється миру в душі, він хоче чинити опір і якось відреагувати.

Поруч з Христом ніколи не було пригніченості. Тому апостоли говорили вільно, все, що хотіли. Так, один з них сказав:

Господи, я хочу, щоб Ти мені дав владу сидіти поруч з Тобою (Мк. 10, 37)

Ця прохання повне божевілля, але вона показує, що Христос дозволяв їм говорити вільно, без страху. Він ніколи не говорив: «Ви будете одягатися так. Говорити так. Триматися так.» Ні, вільно: «Любіть Мене і робіть що хочете».

З книги «Христос — це свобода!»